В Україні все більшого поширення набувають послуги у вигляді аутстафінгу, але на сучасному етапі їхнє правове регулювання є недосконалим.
Сам термін «аутстафінг» в Україні законодавчо не закріплений. Якщо визначати загальне розуміння , то це банальна оренда персоналу. Тобто, як приклад, одна компанія надає співробітників іншій для виконання робіт, у тому числі на певний визначений строк.
Наразі прийнято вважати, що такі нормативні положення визначають тотожні поняття для українців:
- Закон України «Про зайнятість населення», а саме стаття 39, передбачає такий вид діяльності, як «діяльність суб’єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого працедавця».
- Також, пп. 14.1.183. ПКУ містить наступне визначення послуги з надання персоналу:«господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій».
Отже, давайте розглянемо проблемні моменти, які можуть стати підставою для нарахування штрафу за допуск таких осіб до роботи:
- Основне працевлаштування.
Треба пересвідчитись у наявності працівників офіційного працевлаштовані у особи, яка Вам їх надала. Оскільки надання чужих працівників, не відповідає природі договору аутстафінгу та статті 39 Закону України «Про зайнятість населення».
- Обов’язкова суб’єктивна сторона.
Договір аутстафінгу повинен передбачати згоду самого працівника на виконання робіт. Відсутність такої згоди суперечить ст. 21 Кодексу законів про працю України.
Тобто у такому випадку, згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, трудовий договір буде визнаний нікчемним.
Проте наразі наявна ще одна умова, яке може слугувати підставою для Держпраці нарахування штрафу. А саме:
- Відсутність дозволу, необхідність в якому для суб’єктів господарювання-роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця на умовах трудових договорів, передбачена статтею 39 Закону України «Про зайнятість населення».
Кабінет Міністрів України у 2015 р. затвердив своєю Постановою № 359 Порядок видачі такого дозволу. Проте цей Порядок так і не набув чинності, оскільки у Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності відповідно до Закону України від 19.05.2011 № 3392-VІ цей дозвіл відсутній, а відповідно до норм того ж Закону забороняється вимагати від суб’єктів господарювання отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до Переліку, затвердженого цим Законом.
У зв’язку з тим, що дозвіл на найм працівників для наступного надання їх іншим роботодавцям отримати наразі неможливо (оскільки немає Порядку його видачі), то й штрафні санкції до таких компаній – аутстаферів за відсутність такого дозволу не застосовуються.
Водночас чинне законодавство зобов’язує суб’єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців, подавати до Державної служби зайнятості рекомендований лист з повідомленням про вручення заяви за формою, встановленою Мінсоцполітики України, для включення до переліку таких суб’єктів господарювання.
Отже, це основні актуальні проблемні моменти, які особа повинна врахувати при залученні до роботи осіб за договорами аутстафінгу. Для детального ознайомлення з даною темою, рекомендую переглянути Постанову Херсонського окружного адміністративного суду у справі №821/901/18 та Постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду по цій же справі.
