Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства під час вибору та застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ВС). Тому правові позиції ВС, зокрема у податкових спорах, повинні враховуватися не лише місцевими й апеляційними адміністративними судами, а і є обов’язковими для державної фіскальної служби при проведенні перевірок, винесенні податкових повідомлень-рішень (ППР), розгляді скарг платників податків тощо. Отже, давайте розглянемо узагальнюючу практику судів у податкових правовідносинах за другу половину літа.
Якщо контролюючий орган почав проводити невиїзну документальну перевірку до того, як повідомив платника податків – ППР буде неправомірним.
Згідно з Постановою ВС від 1 серпня 2018 року у справі № 821/1667/16 невчасне надіслання повідомлення про проведення перевірки та копії наказу позбавляє платника можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до початку здійснення контрольного заходу та на подання відповідних пояснень й документів.
ВС вказує, що в такому випадку відсутні правові підстави для проведення перевірки.
Акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками є доказом, здобутим із порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняте на його підставі ППР не може бути визнано правомірним.
Дефекти ППР не спростовують факт податкового правопорушення та не можуть бути підставою для скасування ППР.
До такого висновку дійшов ВС у Постанові від 26 червня 2018 року у справі № П/811/1786/17. Розглядаючи справу, де контролюючий орган не визначив в ППР об’єкт обрахування штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що недолік змісту ППР в частині не визначення такого об’єкту не спростовує самого факту вчинення податкового правопорушення, який має бути доведений податковим органом та досліджений судами попередніх інстанцій.
Крім того вказано, що відсутність у ППР об’єкту обрахування штрафних санкцій не є безумовною підставою для визнання такого акту індивідуальної дії протиправним.
На думку ВС, відсутність в ППР об’єкту обрахування штрафу не свідчить про неможливість перевірки правильності нарахування санкцій. В такому випадку, суд має самостійно визначити об’єкт обрахування штрафу виходячи із наданих первинних документів із співставленням даних, що у них містяться із даними встановленими актом перевірки, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення.
Грошові зобов’язання за несвоєчасну сплату податків, нараховані до 2017 року за результатами камеральної перевірки, є протиправними.
Предметом камеральної перевірки є встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірка правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Водночас, в контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків, оскільки останні перебувають поза межами даної перевірки.
Таким чином, при донарахуванні грошових зобов’язань за несвоєчасну сплату податків, контролюючий орган виходить за межі предмету камеральної перевірки, у зв’язку з чим акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Відповідно, прийняті на його підставі ППР є неправомірними.
Зауважу, що даний висновок може бути застосований лише до зобов’язань, нарахованих до 2017 року, оскільки Законом «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» було значно розширено предмет камеральних перевірок. Дана позиція була передбачена в Постанові ВС від 15 червня 2018 року у справі № 817/98/16
Відсутність у платника податків первинних документів, якщо вони були вилученні під час обшуку, є обґрунтованою причиною неподання документації з трансфертного ціноутворення (ДТЦ) на запит контролюючих органів.
Суди першої та апеляційної інстанції не розділили позицію контролюючого органу щодо можливості надання платником податку ДТЦ, якщо первинні документи за той період були вилучені під час обшуку правоохоронними органами.
Суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що оскільки платником податків було надіслано контролюючому органу пояснення щодо неможливості надання ДТЦ та додано копію протоколу обшуку, яке підтверджує вилучення первинних документів та неможливість надання ДТЦ, а також враховуючи що контролюючий орган не здійснив жодних заходів для одержання вилучених у платника податків оригіналів первинних документів та термін перевірки до отримання відповідних документів не переносився, то не є правомірним покладення на платника відповідальності за незабезпечення ним зберігання та подання на вимогу контролюючого органу витребуваної інформації.
Також в рішенні суду зазначено, що інформація в ДТЦ повинна базуватися на об’єктивних даних, зокрема, документація повинна відображати обсяги та зміст контрольованих операцій, опис товарів (робіт, послуг), включаючи фізичні характеристики, якість і репутацію на ринку, країну походження і виробника, наявність товарного знаку та іншу інформацію, пов’язану з якісними характеристиками товару (роботи, послуги), які можуть базуватися лише на вихідних даних, що містяться у первинній документації.
На мою думку, описана вище судова практика, по-перше, буде корисна для ознайомлення платникам податків та, по-друге, може активно використовуватися у податкових спорах із контролюючими органами.
