Писати блоги одному – це вже не те. Останнім часом всі шукають собі команду! У мене теж є колега, який люб’язно погодився ділити зі мною акаунт, аби ви дізнавались ще більше цікавої і реально потрібної для вас інформації. Знайомтесь, це – Тодако (Todaco).
І ось, що він хоче вам розповісти. Ми живемо у дуже цікавий і реально унікальний час – час, коли діджитал та технології керують світом. І я не тільки про компанії, які мають на меті отримання прибутку, але і про тих, хто прагне захопити вашу увагу та використати її у своїх цілях, при чому робиться це непомітно для вас. Цікаво? Поїхали.
Що таке інформація? Це їжа, яку ми споживаємо щохвилинно. І не завжди ви бачите на своїй тарілці (екрані) щось користе і реально потрібне. Та інформація, що раніше була ресторанною їжею, тепер – фаст-фуд. І ми вживаємо його, і не встигаємо перетравлювати, а ще не завжди до кінця розуміємо шкоду такої їжі.
Ми не вміємо фільтрувати інформацію. Це перетворює нас у некомпетентних та некритичних читачів та споживачів. І це стосується абсолютно всього: починаючи з відсутності високої обізнаності у політичних та економічних процесах в країні, закінчуючи розсіяною увагою до найменших дрібниць, які в кінцевому результаті приймають за нас рішення.
І вирішальну роль в цьому відіграють технології і засоби комунікації, які часто перемагають здоровий глузд із непередбачуваними наслідками для людей, а деколи – для цілої країни. Приклади – очевидні. Ми споживаємо інформацію через сучасні засоби комунікації і бачимо гарну картинку, яка не завжди є такою у реальному житті. І чим яскравіша картинка, чим стисліше і гучніше картинка кричить, тим краще, бо наша підсвідомість краще це запам’ятовує.
Невеликими кроками, підсвідомо картинка посилює вплив на нас та нашу підсвідомість і в уяві виникають певні асоціації. Наприклад, історія, яка сталась в Естонії у 2010 році, коли одна з театральних студій вирішила створити партію для участі у парламентських виборах, так, «по приколу», аби трохи струсонути політичну систему країни та показати електорату, що політика – це не лише партії, а й вони самі.
Через місяць цей проект набув такої популярності, що міг би бути серед лідерів виборів до естонського парламенту. Естонці сприймали перформанс, як обнадійливу реальність і це, як вважали експерти, було підтвердженням втоми виборців від традиційних, усталених методів політичної боротьби.
Що робили для цього актори студії? Говорили те, що люди хотіли б почути, говорили це через потрібні комунікації та для певної цільової аудиторії, тобто вся «магія» – у технологіях, за допомогою яких вдалось цього досягнути.
І ці технології – не феномен, це – загальновживані соціальні мережі, телебачення без нальоту заангажованих, затертих заяв та висловлювань. Все просто і досить близько для пересічних громадян, які стовідсотково зрозуміють.
Але така схема не нова. І використання таких технологій притаманне у багатьох країнах після покоління Франсуа Міттерана, Маргарет Тетчер, Гельмута Коля політики видаються занадто сірими і однаковими. Але нове покоління знає, що і як треба робити, аби отримати симпатію аудиторії. І детальніше про те, як вони все це роблять розкажемо у наступних блогах.
