Верховний Суд України визначив факти, які необхідно встановити для вирішення спору щодо відселення особи з житла, непридатного для проживання (Постанова ВСУ від 26 вересня 2018 року справі № 522/10366/16-ц).
Фабула:
До суду звернулась особа, яка є інвалідом другої групи (довічно), у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки, яка є інвалідом з дитинства, з позовом про стягнення з міської ради вартості однокімнатної квартири.
Позов було обґрунтовано тим, що позивачі проживають у будинку, який визнано ветхим та таким, що знаходиться в зоні підтоплення та рахується на балансі органів місцевого самоврядування.
Позивач з 2015 року перебуває в черзі на отримання житла за загальною та пільговою (першочерговою) чергами. Міська рада не здійснює заходів щодо відселення та надання житла позивачу та її дочці, що в силу положень статей 30, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до власних повноважень виконавчого органу міської ради.
Було встановлено, що рішенням виконавчого комітету райради народних депутатів в 1988 році будинок було визнано ветхим та таким, що знаходиться в зоні підтоплення.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення вимог, оскільки порядок та розмір надання грошової компенсації за належні для отримання приміщення визначається Кабінетом Міністрів України в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, головним розпорядником коштів на фінансування будівництва (придбання) житла. А оскільки такі кошти розпорядником органу місцевого самоврядування не виділялись, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Позиція ВСУ:
ВС скасував судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Було зазначено, що суди обмежилися посиланням на відсутність асигнувань на фінансування будівництва (придбання) житла, при цьому не було надано оцінки доводам позовної заяви щодо обставин, якими обґрунтовано позов.
Не були встановлені умови, у яких перебувають позивачі. Також залишилось не визначеним, чи можливе самостійне переселення позивачів без підтримки держави.
ВС зазначив, що у статті 47 Конституції України закріплено право кожного на житло. Ознакою житла є придатність житла для проживання ньому людей. Тобто житло має відповідати всім будівельним, архітектурним, санітарним, пожежним та іншим нормам, завдяки яким можливе безпечне проживання в ньому людини.
Також відповідно до рішень ЄСПЛ, згідно з якими у випадках, коли екологічні проблеми приводили до порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ці порушення були викликані неналежним виконанням національного законодавства.
В даному випадку порушеною є частина 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
З метою визначення того, чи несе держава відповідальність за статтею 8 Конвенції, суд повинен визначити:
- Чи була ситуація результатом раптового та несподіваного повороту подій або, навпаки, існувала давно і була добре відома державним органам влади (Рішення «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia));
- Чи була держава або чи мала вона бути обізнаною, що небезпека або шкідливий вплив зачіпали приватне життя заявника (Рішення у справі «Лопес Остра проти Іспанії» (Lopez Ostra v. Spain) пункти 52-53, Series А по. 303 С), і до якої міри заявник сприяв створенню цієї ситуації для себе і був в стані виправити її без надмірних витрат (Рішення у справі «Лєдяєва та інші проти Росії» (Ledyayeva and Others v. Russia)) (справа «Дубецька (Dubetska) проти України», від 10 лютого 2011 року, §107, справа «Фадеева (Fadeyeva) проти Российскої Федерації» від 9 червня 2005 року, N 55723/00, §85).
Нагадаю, нещодавно було роз’яснено Міністерством юстиції права та обов’язки споживачів житлово-комунальних послуг. Зокрема, споживач має право:
- на несплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання за період тимчасової відсутності у житловому приміщенні понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг;
- розірвати договір про надання комунальної послуги, попередивши про це виконавця відповідної комунальної послуги не менш, як за два місяці до дати розірвання договору, за умови допуску виконавця для здійснення технічного припинення надання відповідної послуги.
Водночас у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов’язаний сплати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг, але не вище 0,01% суми боргу за кожний день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу.
