В п’ятницю розповідав про результати поїздки українських представників на Всесвітній економічний форум – 2019. Однією з «перемог» цього заходу для України стала угода між норвезькою компанією NBT, французькою компанією Total Eren і ЄБРР щодо проекту вітрової енергетики «Сиваш» в Україні.
Цей проект передбачає зведення 67 вітрових електроустановок загальною потужністю до 250 МВт, які будуть розміщені вздовж північного узбережжя озера Сиваш на Херсонщині. А обсяг інвестицій, який передбачений договором, становить близько 450 мільйонів доларів, які у перспективі повинні окупитися в два, а то і в три рази.
Чому ж серед усіх перспективних сфер, які потребують вливання коштів в Україну, інвестори вирішили вкласти гроші у «зелену енергетику», яка на сьогоднішній день в Україні не має великих досягнень у порівнянні з іншими країнами?
Чому б не обрати сферу ІТ чи агро, чи ту саму нерухомість, про які я розповідав у попередніх блогах? Давайте розберемося, чим саме альтернативна вітрова енергетика України зацікавила інвесторів. Можливо, є й інші такі ж капіталопривабливі напрямки у «зеленій енергетиці» України?
Що маємо на сьогоднішній день?
На перший погляд здається, ніби Україна і розвинена «зелена енергетика» –дуже віддалені речі, що у розумінні розвиненого альтернативного енергопостачання наші ТЕСи і АЕСи пасуть задніх, бо стан розвитку їхньої інфраструктури з точки зору впровадження сучасних технологій знаходиться десь на рівня середини 90-х років, бо з того часу так і не зрушився з мертвої точки.
І пояснюється це багатьма речами. У нас зберіглася, по-перше, архаїчна і політично залежна модель ринку електроенергії, по-друге, забюрократизована адміністративна система тарифоутворення. І третє (і, на мою думку, найгірше) – це відсутність мотивації та бажання в умовах такої зарегульованості вкладати інвестиції в цю галузь.
Але сьогодні в світі енергетики все кардинально змінюється. Тепер енергосистемам притаманні децентралізація і локальна автономізація, а споживач перетворився на повноцінного учасника ринку з двостороннім зв’язком, виступаючи у ролі як покупця електроенергії, так і її продавця. Україна повинна відповідати новим умовам і нам є з чого починати і що запропонувати. Тож ті інвестори, які мають налагоджений бізнес у багатьох країнах світу і сьогодні знаходяться у пошуках потенційно привабливих об’єктів для інвестування, готові вкладати сили та гроші в наш енергетичний ринок.
Тим паче, що в нас є потенціал. Зверніть увагу на ту саму сонячну та вітрову енергетику, якою вже зацікавились NBT та Total Eren. Чи знали ви, що протягом 3 останніх років поновлювана енергетика забезпечила 1,1 млрд євро інвестицій в Україну?
Чи візьміть біоенергетику, яка пропонує виробництво тепла з біомаси та біогазу. Чи знали ви, що ця галузь стає конкурентною альтернативою теплокомуненерго та дозволяє у перспективі відмовитися від спалювання газу? А в нашій країні, яка має достатньо сільськогосподарських угідь, цей напрямок буде дуже цікавий інвесторам.
Щодо технології акумулювання, то згідно з попередніми планами «Укренерго», до 2025 року в Україні може бути побудовано акумуляторів на 0,5 ГВт. Це відкриває ще одне вікно можливостей для приватних інвестицій.
І насамкінець – сміття. Поки що в Україні є тільки один сміттєспалювальний завод – «Енергія» у Києві. Він спалює близько 25 % столичних відходів, а це майже 750 тонн сміття щодоби! Це ті відходи, які інші вивозять на звалища – а «Енергія» повністю утилізовує їх, а взамін отримує теплову енергію для мешканців 3-4 житлових масивів.
Але це тільки початок і в Україні анонсовані великі проекти зі спорудження сміттєпереробних заводів у Києві та Львові. Українське сміття чекає свого інвестора.
Я вірю в те, що Україна приваблива для інвесторів – навіть в такій непопулярній для українців сфері, як «зелена енергетика». Проте нам варто докласти багатьох зусиль, аби інвестори не замислюючись вкладали свій капітал в українську енергетику, проекти ІТ-сфери, агросектор, науку, машинобудування, в розвиток будь-якої галузі!Источник: https://censor.net.ua/b3109944
